У мене є тільки слова...
Їх підхоплює вітер і несе в неcвідомість,
розсіваючи, наче порох.
Я, здається, й сама себе не чую...
Чи почуєш мене Ти?
Ось була жменя — і нема.
Знову порожньо...
Слова мої — вчорашні метелики,
порожні надщерблені глеки...
Вони — опале листя.
Інколи здається,
що вони летять.
Летять високо в небо!
А то просто бавиться вітер —
сухе листя
кружляє
кружляє
і падає...
Щоб зрештою стати порохом...
А в Тебе є Слово.
Воно — зерно.
Живе навіть, якщо найдрібніше.
Коли прилітає вітер,
зерня падає в земний порох,
не вмирати, а проростати.
Стати деревом, чиї віти крислаті,
за оселю птахам небесним,
а листя на зцілення всіх народів...
Інколи здається, що Слово Твоє — то камінь.
Скеля міцна, дім на якій не зрушать води потопу.
Але придивитись уважно,
аж то просто Хліб —
і ніхто не піде голодним...
Слово Твоє — то дощ.
Не грім, просто дощ.
Для праведних і неправедних,
і просто спраглих...
Слово Твоє не розвіє вітер.
Бо Ти — Вітер.
Вітер, що ширяв над водами,
коли ще не співали зорі.
Коли адам був просто жменею пороху...
Але Слово Твоє —
засвітило зорі,
і проростило траву,
і намалювало бедрику крапочки, а зебрі — смужечки...
А потім назвало Адама по імені.
І кличеш його по досі:
“Де ти, Адаме?”
Ось я, Господи!
Чи слова мої підхопить Твій Вітер?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Песенка овечек - Орлова Ирина Эту песненку поют овечки, которым посчастливилось стать свидетелями рождения Христа в их хлеву.
Как стих её, конечно, не прочитаешь, но желающим могу выслать ноты.
Крик души : Домашние войны... - Сергей Сгибнев Сколько бы ни исследовали мы причины распада семей, во всем и всегда видим попытки сторон (как жены, так и мужа) обелить себя и обвинить, теперь уже соперника, в ответственности за совершившееся. И каждый считает свою ситуацию уникальной… Что, мол, только у них это случилось, и по вине противоположной стороны. Но как же прав был Екклесиаст, сказавший еще три с половиной тысячи лет назад:
- Что было, то и будет; и что делалось, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем.
Бывает нечто, о чем говорят: "смотри, вот это новое"; но [это] было уже в веках, бывших прежде нас. Нет памяти о прежнем; да и о том, что будет, не останется памяти у тех, которые будут после (Еккл.1:9-11).
Святитель Иоанн Златоуст жил и трудился во славу Господа нашего на исходе ТРЕТЬЕГО века. 1600 лет прошло с тех пор, как услышали люди его проникновенные, пропитанные истиной Святого Духа слова.
Прочтем же еще раз размышления великого мужа силы и славы Господней. Не о сегодняшнем ли дне сказано? Не к нам ли – сегодняшним, обращение?
